В ексклюзивному інтерв'ю Viva! KHAYAT анонсував майбутній повноформатний альбом, розповів про пристрасть до вінілу і шоколаду, а також пояснив, чому сучасні артисти вкрай рідко потрапляють до його плейлиста.
Матеріал створено за підтримки Intertop.
— Чому в епоху диджиталу ти вирішив випустити альбом Ultra на вінілі?
Вінілова музика має певні характеристики, які роблять досвід прослуховування максимально смачним і дозволяють слухачеві відчути всі прошарки того, що ти створюєш. Книги ж, наприклад, можна теж онлайн читати, але чомусь книжкові магазини продовжують існувати, правда ж? Бо все одно так чи інакше нам приємно тримати в руках щось фізичне. Так само і з музикою. Альбом Ultra на вінілі звучить саме так, як я б хотів його чути на музичних платформах, що авжеж неможливо суто з технічних параметрів. Ну і, звичайно, момент творчого его присутній, бо коли тобі пропонують контракт на видавництво вінілу – це вже маркер певного професійного визнання і серйозного сприйняття, скажімо так.
— Багато міленіалів і зумерів колекціонують вінілові платівки. Як ти ставишся до такої моди? І чи поділяєш це захоплення?
Я дуже тішусь цьому насправді, тому що погана музика на платівки не перетворюється, і це факт. Колекціонери вінілів – це здебільшого люди з розвиненим смаком і високим інтелектом, а це саме те, яким є мій слухач. Вінілова традиція для мене є показником того, що людство ще не намертво загрузло у примітиві диджиталізації і має в серцях місце для мистецтва у найліпших його проявах.
— Які музичні альбоми ти придбав останнім часом? Що сподобалось з нової музики?
Нещодавно придбав собі лімітоване видання групи Metallica і радів, як дитина, бо видавали його досить давно.
З нової музики я, чесно кажучи, мало що полюбляю, чисто через те, що новаторства в тому мало. Звичайно, я в курсі того, що виходить, але до мого плейлиста з сучасників потрапляють одиниці і зазвичай це закордонні артисти-ноунейми. Розумієте, усе геніальне ми вже почули. Те, що ми зараз тикаємось-микаємось, вигадуємо, це вже все консервація плодів наших попередників.
— На початку повномасштабного вторгнення, коли багато артистів писали пісні на цю болючу тему, ти казав, що війна тебе не надихає. Яка проблематика зараз тебе цікавить? Які теми у контексті музики для тебе важливі?
Так, дійсно, емоції та енергія, якою мене переповнила війна, дуже важко назвати натхненням, тому пісні, які я написав за цей час, скоріше плоди вивільнення внутрішнього болю. Я свідомо не використовую у піснях слово «війна» і його похідні, тому що не хочу, аби моя музика була просто відповіддю на запит часу, в якому ми живемо. Музика не має ігнорувати реалії сьогодення, але повинна залишатися поза часом, і в моїх текстах перевага віддається особистому досвіду й емоціям, а вже потім усьому іншому, на що там залишається місце.
— Про що буде твій майбутній повноформатний альбом «Контрасти»?
Цей альбом буде дзеркалом всіх тих неоднозначних емоцій і станів, які я переживаю протягом останніх двох років, і, напевно, про нього якраз можна буде сказати «створений війною». «Контрасти» – це ті сторони мене, про які донедавна і самому мені було відомо небагато, тому можу гарантувати, що в цьому альбомі ви почуєте від мене досить неочікувані, непопсові рішення. Для мене дуже важливо не стояти на місці, відповідати своїм внутрішнім запитам всупереч страху і перепонам. Зона комфорту ні до чого хорошого не приводить, тому я дуже радий, що дозволяю собі ризикувати, бо цей альбом відкриває зовсім нові сторінки мене як артиста, автора та особистості.
— Чому ти категорично проти татуювань на своєму тілі? Коли і за яких обставин ти вирішив, що тату — це не твоя історія?
Насправді причина моєї категоричності криється у банальному прийнятті себе. Я залюбки розглядаю та надихаюсь гарними роботами на тілах інших, але це такий виключно дистанційний естетизм. Я себе влаштовую, і це, напевно, головна причина, чому в мене немає тату і бажання якось себе затюнінгувати.
Чистота і недоторканість наших тіл – це насправді велика розкіш сьогодні, тому мені б не хотілось прибігати до штучних прикрас, тільки тому що є така можливість чи тому що це «модно».
— Яка твоя улюблена річ у гардеробі?
Піджак. Це максимально універсальна чоловіча річ. Не знаєш що одягти – бери його за основу, а з ним вже застилізуєш що завгодно. Коли мені бракує часу та енергії вигадувати модний образ – звертаюсь за стильними порадами до Intertop. Завжди працює на відмінно.
— Консюмеризм — це зло?
Я взагалі людина з мінімальними потребами і дотримуюсь думки «що занадто, то не здраво». У часи індустріальної революції та відвертого дефіциту товарів споживацтво було хоч якось обумовлене, а зараз складається таке враження, що деякі люди існують тільки за рахунок дискретних задоволень, бо справжнього істинного щастя досягти не вдається. Замість того, аби створювати щось дійсно потрібне, ми розтрачуємо свій потенціал на хлам. «Зло» – це голосне слово, але подібне ставлення і спосіб життя однозначно є хворобливим, бо таїть за собою ряд проблем як соціального, так і особистісного характеру.
— Де, на твою думку, найліпше місце в Києві?
Я обожнюю район Золотих воріт: Рейтарську, Володимирську вулиці. Там якась особлива атмосфера, розслаблена, чого великим містам зазвичай дуже бракує.
— Коли востаннє ти був на побаченні?
Не так давно, насправді. Декілька тижнів тому. Але після 25-ти якось стало менш цікаво пізнавати людей, чесно кажучи. Більшість дуже передбачувані, і це періодами відбиває інтерес до залучення нових облич до свого життя.
— Який фільм чи серіал ти передивлявся найчастіше?
Серіал «Друзі», але саме мовою оригіналу. Якийсь парадокс: кожен рік передивляюся і не набридає. Незважаючи на його вік, він і досі поки залишається одним із найкрутіших комедійних серіалів, які взагалі колись були зняті.
— Кого або що ти б закенселив, якби міг?
Я б закенселив людей, які не вміють відповідати за свої вчинки і намагаються виправдати себе no matter what. Таких багато, особливо зараз.
Помилки зазвичай прощаються, якщо у вас вистачає сміливості їх визнати, а товстолобість основана на страху або, ще гірше, на щирій вірі у свою правоту. Це невиліковна хвороба, яка заражає суспільство і не дає йому прогресувати.
— Що для тебе guilty pleasure?
Признаюсь, що я ненажера. Є в мене така тенденція: тривалий час не їсти чогось, наприклад, шоколаду, а потім в якусь прекрасну мить сісти і налупитись ним до запаморочення. Для повноцінності смакових вражень, так сказати.
— Якби ти знімав кіно, то в якому жанрі?
Це б однозначно був дарковий трилер, артхаусне кіно у стилі Ларса фон Трієра. Наприклад, якась історія про зразкову, «білу і пухнасту», але схиблену віруючу, яка творить відверте зло задля субʼєктивного вищого блага.
— Що вважаєш головним досягненням людства?
Складне питання. На усю ту кількість неймовірних перемог, людство, на противагу, робить таку кількість помилок, що радіти досягненням якось не виходить. Я б сказав, умовно, що це лампочка або пеніцилін, але чи можна їх порівняти з ядерною зброєю, штучними хворобами, братовбивчими війнами і вибором маніакальних лідерів?
Фото: Сергій Андрущенко
Локація: «Вилітає птаха»
